Околиці Грушвиць заселено давно. Тут виявлені знаряддя доби бронзи, залишки староруського городища, предмети раннього середньовіччя . Допускають, що в надріччі могли колись існувати укріплені осади, самобутні осередки різних старовинних деревообробних промислів.

Найдавніші вісті про Грушвицю (Першу) маємо з 1565 року. Тоді сатиївська княгиня віддає «имение Грушвицу» Доброгосту, який зобов’язується платити від 1585 десятин культивованих угідь. У наступному 1566 році Грушвица дістає право на розширення посівних земель за рахунок зрубаної діброви й «теребіжу» тернових чагарників неподалік Грабника.

За поборовим реєстром 1577 року «Грушвіцей» володіли 3 посесори, один з яких платив від «20 димів», 5 городів, 2 млинових коліс. У тому ж році засвідчена повінь , яка знищила греблі в «грушвицких ставах».

У 1585 році «Грушвица» переходить у власність поміщиці Пацової. Вона керуючись Литовським статутом, Обмежувала селян у розвиткові ремесла, торгівлі. Акти 1594-1596 років підтверджують участь «грушвицких подданых» у повстанських загонах Северина Наливайка. Існують теж свідчення про грабунок селян польським військом, внаслідок чого село стало занепадати. Так, скажімо, у 1629 році Грушвиця нараховувала 203 «дими» , а в 1676- лише 102.

Інвентар половини села Шпакова 1631 року при описі границь земельних володінь мав і такі рядки:» од Груш віце і за пшеднім ласем Шпаковскім… усі лани вівсом засіяні».

З 1793 року «Грушвица» та інші волинські поселення відходять до складу Російської держави, а в 1851 році після смерті власника М. Яловиць кого була розділена між кредиторами. Напередодні реформи 1861 року в селі проживало 589 чоловік. Зараз обидві Грушвиці мають 496 дворів.

Під кінець 19 століття околицю Грушвиці заселять чеські, польські, німецькі колоністи. В результаті з’являються нові поселення: Грушвиця Друга (Чеська), Дібрівка, Мартинівка, Середній Гай, Омелянщина.

За даними 1889 року « с.Грушвица волости Глинско-Чешской» нараховувало 105 дворів, 833 мешканців, серед яких 98 римокатоликів. Крім того проживало 995 чехів, які мали римо-католицьку каплицю. У селі діяла церква Покрови Пресвятої Богородиці. Її побудували у 1766 році, і в ній зберігалися копії метричних книг з 1779 року.

Довідник 1947 року засвідчує село під назвою Грушвиці Перші з хутором Леонтіївна і Грушвиці Другі з хуторами Березина, Грабина, Іванівна (Янівка), Омелянщина, Середній Гай. А село Дібровка з хутором Мартинівкою трактує як окремо село з своєю сільською Радою.

Назва Груршвиця за кінцевим «иця» відходить до ряду Бережниця, Війниця, Мощаниця, у яких переважно символізувалась специфіка місцевості, процеси, наслідки суспільної діяльності. З цих міркувань допустимо Грушвицю вважати похідною із первісного наймення урочища Грушва в значенні «місце, де ростуть дикі груші». Така Грушва, як в словах моква мушва була виразником чогось негативного, надмірно збільшеного. Може, первісно назву Грушва мала тутешня річка, яка за окремими довідниками іменується Грушвиця. Тоді напрошується ідея «річка в заростях груш».

Менш ймовірно пов’язувати Грушвицю із особою Грушва. Таке наймення людини ще не виявлене, але цілком ймовірне, що за кінцівкою «ва» відходить до ряду відомих Білава, Лазава, Мулява. Зате досить поширене в нас прізвище Груша, яке могло розвинутись з імені Гриша (Григорій) або із однозвучного слова якогось переносного значення. Може, за формою голови, схожої на плід груші, що солідаризується з словом грушоватий. Народне тлумачення Грушвиці різне. Кажуть, що тут , де городище, давним-давно уся висота була покрита лісом, на окраїнах якого залягали густі зарості низькорослої дикої груші, де облюбували собі місце зайці. Мисливці, які сюди підпливали, побувавши тут нарікали: «Якби не та колюча грушва, то мали б мішки зайців». Так поступово за цим місцем утвердилась назва Колюча грушва, а згодом Грушва, Грушвиця. Інша оповідь визнає заснування Груш виці в урочищі Гру швець, де росли груші.

Ще одну назву Грушвиця мав хутір села Омельного Волинської області, де притоку Стиру іменують Грушевиця. На Донеччині є село Грушоватка.

У Грушвицях є іменовані місця;Городище «староруська прирічкова фортеця на однойменній висоті, де зараз могильний обеліск»; Лиса гора «висотності з оголеною вершиною»; Липки «старовинне урочище з липовим гаєм»; Кремінь «поле, всіяне кременем»; Яловичина «орний грунт на місці лісу, що належав багатію Яловиць кому»; Теребельщина « нива під Дядьковичами в урочищі Тереби, що на місці «витереблених чагарників»; Нагребеччина «поле колишнього пана Нагребецького»; Поруб « культивовані грунти на місці зрубаного лісу»; Дубина « грунти в напрямку Омеляни- колишня церковна земля з рідкодуб’ям»; Березина « бувший чеський хутір при березовому гаю»; До Семи гран «поле в напрямку хутора Семи грани»; Грабина «колишня чеська колонія неподалік грабового лісу»; Займища «старовинні орні грунти, отримані правом «першого» зайняття»; Пожарна або Катівня «місце, де ніби карали бунтівників»; Єндульське поле «бувша маєтність колоніста Єндульського»; Коло ставу «луги неподалік ставка»;Колонія «поле, де мали осаду німецькі колоністи»; Томашевщина «земля, що належала Томашевському»; Кар’єр «висотний заступ із покладами глини»; Гайок «куток при гаю»; Обочани «дільниця «збоку» села»; Лип’яни «куток в урочищі Липи»; Марковська гора «висота на маєтності Маяковського»; Берег «пасовисько неподалік річкової греблі»; Маковиця «лісок, де ніби дерева мали вигляд маківок»; Ляхівщина «гаї на ляхах- поздовжніх висотах»; До криниці «лужок біля джерельної кринички»; Придатки «додаткові наділи землі»;Варківщина «ліс під селом Марковичі»; Клята «луг з колишньою драговиною»;Янівка «чеська колонія»; Середній Гай «вулиця на місці однойменного хутора».